Народившись 27 лютого 1861 року в селі Краль'євець (в сучасній Хорватії), Рудольф Йозеф Лоренц зростає в нестатках первістком серед трьох дітей службовця австрійської Південної залізниці Йозефа Штайнера і його дружини, пані Франциски.

Вже у віці до восьми років він має перші окультні переживання, через які в існуючому світі йому доводиться розрізняти „Речі видимі і речі невидимі“. Поєднати між собою і ті й інші в сучасній свідомості – таким буде його завдання на протязі всього життя.

Навчаючись самостійно, юнак набуває ґрунтовних та широких знань і з 14 років він починає надавати допоміжні уроки однокурсникам з реального училища. В 1879 році він розпочинає навчання у Віденській Вищій технічній школі, де вивчає математику, фізику, хімію та геологію. Вже 21-річним студентом за рекомендацією професора К.Ю. Шрьоера Рудольф Штайнер стає відповідальним редактором першого видання праць Гете з природничих наук, здійсненого видавництвом „ Kürschners Deutscher National-Literatur“. Його робота отримує визнання широкого кола спеціалістів.

Хоча всі екзамени він здає з відзнакою, проте як для випускника Вищої технічної школи, академічна кар’єра вченого в Австрії для нього лишається недоступною. І все ж пізніше в університеті міста Росток він отримує звання доктора філософії. 

На початку Штайнер працює домашнім вчителем в сім`ї промисловця Шпехта. Це дає йому достатньо часу для навчання і письменницької діяльності. І він жваво бере участь у віденському культурному житті й спілкується в різноманітних мистецьких колах. Один з чотирьох юнаків, котрим він викладає, вважається не здатним до навчання. Під чуйною опікою Штайнера зрештою він здає регулярні державні екзамени і пізніше стає лікарем.

Восени 1890 року Рудольф Штайнер поступає працюватив в Архів Гете і Шиллера в місті Ваймар. В цей час він пише свою основну філософську працю „Філософія свободи“. Ще з часів дитинства його хвилює зв`язок між внутрішнім і зовнішнім світами, поняттям і сприйняттям. В Гетевському „розумі спостерігаючому“ він вбачає те рішення, яке він сам розробляє як філософ. Коли мислення розглядає само себе, воно є водночас активно продукуючим і пасивно сприймаючим; відмінність між суб’єктом і об’єктом усувається, ніщо неусвідомлене не завадить цьому процесу. Так був описаний акт свободи.

У „Філософії свободи“ закладено основу для розвинутої пізніше антропософії. Штайнер називає її наукою досвіду, при тому, що поняття „досвід“ не обмежується чуттєво-фізичними рамками, а безпосередньо включає в себе духовно-душевний досвід. Для нього – на відміну від тверджень Канта – не існує принципових меж пізнання, є лише завдання – через самовишкіл свої особисті межі розширити. Методи для цього він викладає в статтях і книгах.

В 1897 році Штайнер переїздить до Берліну й занурюється в тогочасне культурне життя. Він береться за видання „Німецького літературного журналу“, ставить вистави за п’єсами сучасників і стає співзасновником мистецького гуртка „ Прийдешні“, куди серед інших входять також Штефан Цвайг, Ельзе Ласкер-Шюлер, Кете Кольвітц, Франк Ведекінд. Він живе з того, що як незалежний письменник публікує статті, рецензії, критику. Також Штайнер стає співзасновником та викладачем у незалежній Вищій школі, що стане прообразом Народної вищої школи.

В 1897 році Штайнер переїздить до Берліну й занурюється в тогочасне культурне життя. Він береться за видання „Німецького літературного журналу“,ставить вистави за п’єсами сучасників і стає співзасновником мистецького гуртка „ Прийдешні“, куди серед інших входять також Штефан Цвайг, Ельзе Ласкер-Шюлер, Кете Кольвітц, Франк Ведекінд. Він живе з того, що як незалежний письменник публікуєстатті, рецензії, критику. Також Штайнер стає співзасновником та викладачем у незалежній Вищій школі, що стане прообразом Народної вищої школи.

Від 1899 до 1904 він викладає в робочій школі, заснованій Карлом Лібкнехтом в Берліні, пізніше в Шпандау на тих засадах, що може навчати не з марксистської,але зі своєї точки зору. Кількість слухачів зростає. Штайнер переконаний, що пролетаріату не потрібні ні наслідування тодішній громадській освіті, ні, тим паче, матеріалістична ідеологія, проте необхідне по справжньому духовне пізнання.

Цей соціальний імпульс і надалі він впроваджує на протязі всього життя. В 1919 році в Штутгарті на запрошення директора сигаретної фабрики Вальдорф-Асторія Еміля Мольта Штайнер викладає курси для робітників фабрики. Як наслідок, на прохання робітників та з ініціативи Еміля Мольте буде закладена перша вальдорфська школа, школа для дітей робітників, яка дасть їм можливість набути освіту, дійсно співзвучну з розвитком людської особистості. З тих же питань соціальної побудови він читає щотижня доповіді для робітників в Дорнасі, під час будівництва першого Гетеануму.

Повернемось до Берліну на початку двадцятого століття:

Споріднені душі відчуває Штайнер у філософів Ніцше та Штірнера, котрі не визнають жодної влади над людиною вільною. З цієї ж причини він відмовляється від церковної догматики у християнстві. Проте відповідь на питання про сутність людини не може дати і науковий матеріалізм. Тож на початку двадцятого століття проходить він через глибоку кризу, сповнену внутрішньою боротьбою.

Проходячи через цей кризис, Штайнер отримує переживання, пізніше на котре лише одного разу він натякне в кількох словах. Він зустрічає об`єктивну реальність воскреслого Христа. Відтепер його духовні дослідження направлені на сутність Христа. „По тому, як під час випробувань я зазнав тяжкої душевної боротьби, мені довелось самомузаглибитсь в християнство, а саме у світ, в якому про нього говорить духовне.“

Штайнера запрошують в 1900 році читати лекції перед теософами. До цього він говорив відкрито лише на філософські чи літературні теми. І тут він зустрічає людей, що зацікавились його духовними дослідженнями. Серед слухачів знаходиться Марія фон Сіверс, котра незабаром стане його найближчим і найважливішим соратником і пізніше – його дружиною. Йому доручають створення німецької секції цього теософського товариства. До 1914 року чисельність її членів зростає до 4 000 чоловік. В багатьох країнах Європи Рудольф і Марія Штайнери роз`їздять з лекціями духовно наукового, і особливо христологічного змісту.

Теософське товариство орієнтується на східну езотерику, одначе доповіді Штайнера опираються на європейсько-християнське підґрунтя і надають до розгляду лише зміст його особистих духовних досліджень. Поступово це призводить до конфліктів. І, коли Анні Безант, керівник Всесвітнього Теософського товариства, в 1912 році почала пропагувати індійського хлопчика Крішнамурті як нарожденного вдруге спасителя світу, Штайнер категорично цьому заперечив. Стався розкол, і німецька секція була виключена з товариства. Так в м.Кьольн було засновано антропософське товариство. Штайнер активно розвиває в ньому діяльність, але сам не є членом товариства.

Штайнер працює над питаннями про нове пізнання Христа і проводить цикли доповідей про поглиблене розуміння Євангелій з точки зору духовної науки. Він говорить і пише про зв'язок дохристиянських містеріальних течій із сутністю Христа. Виходячи зі своїх надчуттєвих досліджень, він повсякчас зазначає нові аспекти духовного світу як багаточленного організму та описує космос, населений духовними сутностями. Від цих істот походять формуючі імпульси у всіх природних процесах. Людська душа походить із цих сфер і туди ж повертається по смерті, аби земний досвід перетворити в свої здібності для майбутніх діянь у новому земному житті.

Під час великого конгресу в Мюнхені були показані створені Штайнером чотири Драми- Містерії. Разом з партнером-однодумцем, Марією фон Сіверс, вони створюють нове сценічне мистецтво. Через художнє читання, через стилізацію жесту і через нове мистецтво руху – евритмію воно має зробити доступними для переживання глибинні пласти мови. Штайнер прагнев в нових на той час формах заново оживити театр як частину містерії.

В 1910р. члени антропософського товариства висловили бажання збудувати власний Центр. І в с.Дорнах, неподалік від м.Базеля, Штайнер бере на себе художнє керівництво у зведенні органічно вибудованої з дерева споруди з подвійним куполом. Це цілісний витвір кількох видів мистецтва – архітектури, скульптури, живопису і новоствореного виду мистецтва – втирання по кольоровому склу. І під час Світової війни так само добровольці від 17 народів разом працюють на будові, а від пролягаючої зовсім поруч лінії німецько-французького фронту чути гуркіт канонади.

З 1917 року Штайнер розпочав неймовірно напружену роботу з питання побудови нових соціальних форм в Німеччині,і особливо по закінченню Першої Світової Війни. В найбільших конгрес-залах розвиває він ідею тричленності соціального організму, яка відповідає трьом основним потребам кожної людини: мати свободу в духовному житті, рівність – в правових стосунках і братерство – в сфері економічній, яка базується на кооперативному господарюванні. І ця ідея дає змогу відокремити політику від економіки, а робітникам по-справжньому брати участь в розвитку суспільства. В Баден-Вюртемберзі Штайнер майже повністю віддає себе в розпорядження руху Рад виробництв, відвідує їхні збори, говорить до робітників таких великих підприємств, як Bosch або Daimler. Робітники відчувають себе почутими. Проте рухівців за тричленну структуру суспільства подолали реакційні сили. Марність тих зусиль відноситься до найбільших розчарувань в житті Рудольфа Штайнера.

А потім у 1919 році в Штуттгарті засновується перша вальдорфська школа, яка самостійно керується вчителями, без директора. Штайнер навчає педагогів на методично-дидактичних курсах основам антропософського людинознавства. В наступні роки він регулярно їздить з Дорнаху до Штутгарта й бере участь в учительських колегіях. Вчителів Штайнер закликає: „Будьте геніями зацікавленості!“. І от вже в інших країнах запитують про цю педагогіку, і він проводить курси в Англії, Голандії та Швейцарії.

Вже до того розпочалась співпраця з лікарями, з д.-ром Феліксом Пайперс і, насамперед, з д.-ром Ітою Вегман. І надалі проходять курси для лікарів. В Штутгарті та Арлесхаймі, що неподалік від Дорнаху, будуються терапевтичні клініки і започатковується виробництво ліків. Разом з Ітою Вегман Штайнер пише основну медичну працю для лікарів.

Також інші ініціативи звертаються до нього за порадою та допомогою. Він читає доповіді для Студентів теології та священиків, котрі прагнуть глибшого розуміння своєї професії і в своїх церквах його не знаходять. Під керівництвом д.-ра Фрідріха Ріттермаєра та Еміля Бока вони започатковують рух за оновлення релігії, з якого постає потім незалежна Церква, Християнська громада, котрій Рудольф Штайнер довіряє зміст і форму оновленого християнського культу.

На протязі своєї антропософської діяльності Штайнер майже у всих сферах життя дає який-небуть рушійний імпульс, в тому випадку, якщо його запитують. Понад 350 томів охоплює сьогодні опублікована праця його життя. Його увага по відношенню до інших видається незмірною. Зустрічей з людьми і, серед них здебільшого з діячами культури сучасності, перелічити не можливо. Багато людей описують те відчуття свободи, яке вони переживали за його присутності, і ту конкретну допомогу, що її отримували.

Проте так само від початку публічної діяльності виникає і вороже ставлення до нього. Вже незабаром під час доповідей в Німеччині його особисту безпеку гарантувати не випадає. Групи радикальних правих цькують слухачів проти нього, а від ультрамонтанських католицьких кіл (ці визнають право папи втручатись в справи будь-яких католицьких держав), з поблизьких с.Арлесхайму та м.Базеля відкрито лунають погрози. Але Антропософське товариство спить.

В Новорічну ніч 1922 року прекрасний Гетеанум, який поставав в тяжкий час війни ціною великих особистих жертв та співпраці стількох людей, був вщент зруйнований через підпал. Це вразило Штайнера в саме серце.

На той час стан Антропософського товариства був таким безнадійним, що Штайнер обдумує намір відійти від нього повністю. Але потім інтенсивно готує його реорганізацію і створення інтернаціонального Товариства, відвідує не одну країну і пропонує організовувати в кожній з них власні Об`єднання.

В дні Різдва 1923 року настав час заснування нового Всесвітнього Антропософського Товариства. Воно повинно поєднувати в собі абсолютну відкритість і глибоке знання езотерики. Всі публікації, а також і ті, які допоки були доступні лише виключно членам Товариства, отримують відкритий доступ для загалу. Тепер Штайнер бере головування на себе і сам пропонує решту п’ятеро кандидатів Правління. Це ті люди, котрі вже діють активно в антропософському товаристві та вивірені у своїй фаховій компетенції. Разом з тим як членам Правління їм доручено ведення роботи секцій за різними напрямками. Марія Штайнер, вже на протязі чотирьох років його вірна соратниця, очолює Секцію сценічного мистецтва. Швейцарський письменник та видавець тижневика „Гетеанум“Альберт Штеффен бере під свою опіку Секцію наук про прекрасне. Медичну секцію Штайнер передає Доктору Іті Вегман. Для ведення Математично-астрономічної секції він пропонує таку особистість як Елізабет Вріде і для Секції природничих наук – Д.-ра Гюнтера Ваксмута.

Під час завершення установчих зборів Штайнер переніс приступ хвороби, яка дуже підірвала його сили. Не зважаючи на це, в наступні ж місяці він подужає майже неймовірний об’єм роботи.

Щойно створена Вища школа духовної науки являє собою серцевину Товариства. В Школі не лише дано приходити до власного досвіду духовного світу тим членам Товариства, котрі з запалом і з відповідальністю за власні вчинки прагнуть діяти в ім`я антропософії. Разом з тим вона має бути осередком антропософського дослідження.

І тепер він може порушити тему, яку вже 14 років змушений був відкладати. Штайнер розпочав читати ряд доповідей з методики дослідження карми на основі конкретних біографій, які він взаємопов`язує з історією розвитку всього людства. Вони мають послужити підгрунтям для поглибленого самопізнання.

Наступні курси для вчителів, акторів, лікарів, священників отримують подальше езотеричне поглиблення. Майже неймовірне багатство тем втиснуто у все коротший проміжок часу. Іноді це буває по чотири різних доповіді на день поруч із написанням статей, конференціями, засіданнями та незліченими індивідуальними бесідами з шукаючими поради людьми.

Він проектує нову модель для відбудови Гетеанума. Цього разу його зводитимуть із абсолютно нового матеріалу - із залізобетону. Це перший найбільший у всьому світі проект органічної архітектури з такого матеріалу. До того ж Штайнер надає новий художній образ оточуючому ландшафту юрського періоду з вапняних порід. І сьогодні архітектори з усього світу відвідують і вивчають цей витвір. Але сам автор не дочекається завершення будівництва.

Не раз просили його також і дрібні землевласники провести для них курси. І нарешті в дні П’ятидесятниці 1924 року курси відбулись в Кобервітці, що неподалік від Бреслау (сьогодні Вроцлав, Польща), в маєтку Графів Кайзерлінк. Там Штайнер описує сільське господарство і його зв’язок з космічними силами, які діють через Сонце, Місяць і деякі інші планети на ріст всього живого. Будь-яке господарство він може описати як індивідуальний організм, котрий несе в собі власні закони розвитку і має формуватись в якомога більшій різноманітності. Вже під час курсів склалася дослідницька група, котра мала рекомендації Штайнера виконати на практиці, дослідити й задокументувати. Так покладено початок біолого-динамічного способу ведення господарства, одного з перших екологічних рухів.

Одразу ж після Кобервітца Штайнер відвідує в Лауенштайні першу ініціативну групу, котра працює на засадах антропософського вчення. І як наслідок у червні відбуваються курси з лікувальної педагогіки. Серед багатства тем Штайнер розкриває, як знання про повторюваність земних життів і неповторність кожної людської біографії дає впевненість в тому, що кожна людина здатна розвиватись. Відтак Штайнер позначає нову віху в розумінні потреб людей з особливими властивостями. Пізніше становище різко погіршиться через жахливі експерименти над людьми з особливими потребами та їх систематичне знищення нацистами. Та всупереч цьому поступово у всьому світі все ж завойовує місце новий погляд на людину та нове поводження з такими людьми, і це забезпечує їм підтримку та гідне життя.

У вересні 1924 року під час доповіді Рудольфа Штайнера остаточно покидають сили. Йому спорудили лікарняне ліжко в художній майстерні, біля підніжжя метрової статуї Христа, яку до цього він вирізав. Ця скульптура зображує Представника людства, котрий утримує рівновагу межи Силами, які з одного боку через ілюзії та фанатизм, а з іншого боку через матеріалізм та зречення себе, намагаються звести духовне в людині на шлях нелюдського.

Тут пише Штайнер автобіографію, котра так і лишається фрагментом. Щотижня для газети „Гетеанум“ він складає лист до членів Товариства. Цей лист – це сконцентрований вміст антропософії. Через свого друга, Графа Польцер-Ходітца, і далі піклується він з любов'ю про здоров’я та матеріальну підтримку рідних. До Марії Штайнер, котра перебуває в турне з групою евритмії, йдуть обнадійливі листи. Шість місяців люди в багатьох куточках світу сподіваються на його одужання.

Але 30 Березня 1925 року Рудольф Штайнер йде з життя і повертається назад у світ духовний.

Елізабет Берінгер

Переклад українською здійснила Ніна Роберта Калініченко